- Щиро вітаю тебе із Христовим Різдвом!
Ти, кажуть, ходишь у церкву, тобі не набридло?
Гратись у праведність можна, коли тебе видно,
А, зачинившись, втішатись маленьким гріхом.
- Я зачинитися можу лише від людей,
Але для Батька мого і замків не існує.
Батько і я, і все, що навкруг мене туртує,
Гірко образу одержать Йому від дітей.
- Що ти вігадуєш, друже, дивись я живу
Краще за тебе і їм, і гуляю нівроку,
А нову хату придбав я лише за півроку.
Дав же Отець твій тобі хоч копійку “живу”?
- Сильні твої аргументи, але не нові:
Так насміхається завжди над праведним грішний.
Хто похвалявся отак залишався невтішним
В час, коли смерть переходила його поріг.
- Ти розсмішив мене дуже, навіть до сліз,
Майже тобі я повірив, що будеш безсмертним!
Той, хто помер, до цих пір залишається мертвим.
- Але ж Христос, мій Господь і Спаситель воскрес!
Батько мій бачить, що зла стало більше на світі,
Він же Святий і втомився дивитись на гріх.
Знищити шкода Йому і безвинних, і злих,
От і послав Він Синочка родитись на світ.
Щоб Він у тілі людському безгрішно прожив
Та показав нам, що світло й пітьма несумісні,
Взяв би гріхи і прокляття людські повсемісно,
Щоб на хресті розіп’яти у тілі Своїм.
Так Він помер на хресті і за три дні воскреснув,
А християни – це ті, хто прямує за Ним,
Ті, хто дорогу покаже у Батьківський дім
Людям, що правди не знають, що на перехресті.
- Нащо мені твоя правда і нащо той дім?
Я у своїм буду жити, нікому не винен.
Я ж не украв, не убив, так за що це повинен
Каятись, як, навіть, зовсім не знаю у чім?
- В Бога нема ні малих, ні великих гріхів,
Грішна людина, що Бога у серці не має.
Що вона скаже, як Батько у ней спитає;
“Як ти повівся, нечемо, із Сином Моїм?”
Наше життя на землі дуже швидко минає
І не дано нам пізнати кінця його час.
Де проведеш ти і з ким всеї вічності час,
Коли почуєш від Бога: “Тебе Я не знаю”?
Нині в нас радість велика: Христове Різдво!
Він дає шанс і для тебе цей час благодатний,
Будь ти багатий чи бідний, простий або знатний,
Серце підкаже, послухайся серця свого!
ЕЛЕНА ШАБЕЛЬСКАЯ,
ВЕРХНЕДНЕПРОВСК УКРАИНА
Познакомилась с Отцом лично в 1995г. С 2001г. служу Ему редактором христианской газеты, с 2003г. - в тюремном служении. e-mail автора:shalena_04@mail.ru
Прочитано 10829 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дуже гарне свідчення.Успіхів у творчості і не легкій праці у рифмуванні.Благословінь вам. Комментарий автора: Вдячна Вам, Вячеслав, за увагу до мого віршу. Вибачаюсь за помилки допущені в одній строчці, котру слід читати як:
Батька і я, і все, що навкруг мене турбує.
Євген Аксарін
2008-01-24 16:29:06
Трохи не вигукнув: ой. як гарно! Одначе є вади. Не буду вказувати на них. Вам, як людині, обдарованій смаком (гострим відчуттям!) вони самі впадуть в око, коли уважно будете переглядати твір.
Поэзия : 1) "Красавица и Чудовище" 2002г. - Сергей Дегтярь Это первое признание в любви по поводу праздника 8 марта Ирине Григорьевой. Я её не знал, но влюбился в её образ. Я считал себя самым серым человеком, не стоящим даже мечтать о прекрасной красивой девушке, но, я постепенно набирался смелости. Будучи очень закомплексованным человеком, я считал, что не стою никакого внимания с её стороны. Кто я такой? Я считал себя ничего не значащим в жизни. Если у пятидесятников было серьёзное благоговейное отношение к вере в Бога, то у харизматов, к которым я примкнул, было лишь высокомерие и гордость в связи с занимаемым положением в Боге, так что они даже, казалось, кичились и выставлялись перед людьми показыванием своего высокомерия. Я чувствовал себя среди них, как изгой, как недоделанный. Они, казалось все были святыми в отличие от меня. Я же всегда был в трепете перед святым Богом и мне было чуждо видеть в церкви крутых без комплексов греховности людей. Ирина Григорьева хотя и была харизматичной, но скромность её была всем очевидна. Она не была похожа на других. Но, видимо, я ошибался и закрывал на это глаза. Я боялся подойти к красивой и умной девушке, поэтому я общался с ней только на бумаге. Так родилось моё первое признание в любви Ирине. Я надеялся, что обращу её внимание на себя, но, как показала в дальнейшем жизнь - я напрасно строил несбыточные надежды. Это была моя платоническая любовь.
