Не треба тішити себе ілюзією, що в Церкві все добре. Іноді людина думає про Церква (часто так думають невіруючі), ніби все в Церкві добре і тому так дивуються, коли виходить, що в Церкві збирають гроші, у священика може бути поганий настрій, а якійсь парафіян може бути хамом. Тому я хтів би звернутися трохи до текстів Святого Письма, щоб дослідити цей момент нашого життя.
У першому Посланні Апостола Йоана він говорить такі слова про антихристів (не соромиться міцних слів!): вони вийшли від нас, але не були наші; бо якби були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли, і через це виявилося, що не всі.
Як багато хто тепер прикриваючись Словом Божим, Церквою чи Самим Богом, намагається чинити щось своє. Не хоче розуміти істину, не хоче шукати правди. Хоче ходити своїми дорогами і чинити так, як це йому хочеться. І це все робить спираючись дуже часто на Слово Боже.
Але нема чого приховувати, що і сатана спокушав Ісуса словами зі Святого Письма. Так само і всі єретики, спиралися у своєму розумінні Бога на богонатхненні тексти. Нема чого приховувати, що диявол противиться нам і до нас можуть приходити якійсь нерозумні думки, коли ми починаємо читати Святе Письмо і починаємо молитися. Нема чого дивуватися, що після Причастя хочеться закурити, як казав один мій друг. Хіба Христос обіцяв нам легке життя?! Хіба Він не говорив, що нам треба боротися, щоб увійти в Царство Небесне. І хіба не вчить нас Церква про те, що нам треба боротися проти диявола, цього світу і власного тіла?! І тут під словом “світ” не розуміється не якась невідома субстанція, темна сила — бо все це ми відносимо до диявола. Світ — це люди, які живуть не по Божому. Люди, які самі грішать і своїми гріхами спокушають нас.
Іноді у своїй “християнській любові”, сучасній толерантності ми не бачимо правди. Що так насправді поряд з нами існує зло. І не просто якесь моральне, абстрактне зло, а конкретне. І чинять його люди. Я не хочу говорити про загальні речі, про політику чи державні справи. Я хочу говорити про банальності. Про дітей, від яких відцуралися батьки. Про чоловіків, які не виконують своїх обов’язків. Про матерів, які вбили своїх дітей. Про ті буденні справи, коли для нас головне — гроші, матеріальні блага і ми легко перекреслюємо іншу людину через брак любові.
У чому ж має полягати наша боротьба проти світу? Я не думаю, що ми маємо збиратися разом і йти бути всіх тих, які заважають нам добре жити по Божому. Я думаю, що сама головна боротьба це в собі самому. Я маю так жити, щоб цього “світу” в мені зовсім не було. Щоб я сам був настільки Божий, щоб світ сам від мене відвернувся. Щоб Бог в мені був настільки явний, що я не мав навіть друзів серед тих, які хочуть жити інакше, бо вони просто не хочуть мати зі мною нічого спільного.
Справа не в тому, щоб якимось чином впливати на інших, щоб бути якимось особливим серед інших. Справа в тому, щоб просто бути з Богом. Цього достатньо, на мою думку. Не треба особливо кричати серед міста, писати на всіх форумах та ресурсах про те, що ти вірив в Бога. Достатньо робити те, що маєш. Те, що тобі довірив Бог. Достатньо виконувати заповіді Христові. Любити ворогів, чинити добре тим, які нас кривдять. Молитися. І не чинити гріха самому. Ось і все.
Ми ж хочемо чогось краще вчити інших, воліємо бути світлом для інших не маючи в собі навіть і тіні оливи. Нам краще говорити про те, як робити іншому, аніж самому зректися гріха. Не вміємо любити, однак спроможні говорити про любов. Чи не про нас пише Апостол Юда? “Вони — підводні скелі на бенкетах ваших, які живлять з вами і самі себе випасають; хмари безводні, вітрами гнані; дерева, що пізно восени безплідні, двічі померлі, вирвані з корінням; люті морські хвилі, що власним сором шумують; зорі блукаючі, яким пречорна темрява збережена повіки”.
І ці слова я не пишу проти когось, я пишу їх про тебе самого. Це я так не живу, як маю. Сам не чиню, як говорю. Сам одне проповідують, а чиню інакше. Це в мені нема любові. І я для своїх братів є причиною для спотикання.
Але пишу це я звичайно не для себе, інакше для чого це публікувати?! Бери собі кайся, сиди на попелі. Сьогодні перекладав слова про проповідь отця Канталамесси. Там він говорить про притчу про сіяча. І ми відносимо себе до четвертого типу землі. Хвалимося своїми зусилля і досягненнями. Міряємося хто є тридцятикратним, а хто — сто. А отець говорить, що це і є помилка, бо добрим є той, хто відносить себе до перших трьох. Саме смирення є головним.
Коли я засуджую свого брата, то я сам цим себе викидаю з Царства Небесного. Сам себе вважаю негідним того, щоб бути Там. Бо головним у Царстві є Любов. Коли ж в мені цієї любові не має, не має співчуття, сили для того, щоб підтримати іншого, вислухати його, сказати йому правду, відмовитися від зла, яке мене манить — то хто мені винний?! Інший, якій чинить не по заповідям!?
І справа не в тому, що кожний буде відповідати за себе самого. Справа не в тому, що я ось це отримав і мені цього достатньо, а справа в тому, що якщо я “не перевищу праведність фарисеїв”, то не увійду Туди. Справа в тому, що навіть цей брат, якій у темряві. І не важливо так насправді чим він займається: бере хабарі, курить чи живе лише матеріальними цінностями. Справа в мені. Якщо в мені нема сили для того. Щоб пробачити, допомогти, підтримати, любити — значить щось в мені не так.
Як на мене саме в цьому сутність християнства: проблема іншої людини — моя проблема! Якщо мій брат чи сестра грішить, то моя любов до нього спонукає мене вирвати його з цього гріха. І я не говорю по якусь нав’язливість чи порожні погрози, я говорю про справжню любов. Я не забуваю про те, що людина завжди зберігає вільну волю, і що Бог завжди любить більше, ніж я. Отже моя дорога до цієї людини є такою іноді дивною, що я усього позбуваюся, а особливо своєї показної побожності для того, щоб бути з іншою людиною. Любов мене штовхає до присутності, до перебування разом.
І якщо мова йде про гріх, то Апостол Павел скаже, що Ісус став гріхом, щоб звільнити нас від нього. Це не значить, що Христос почав грішити, це лише значить, що Він пройшов усією дорогою гріха від спокуси до покарання. Він страждав за ті гріхи, які я зробив. Він був спокушуваний, щоб я отримав силу для того, щоб відкидати спокуси. Таку дорогу Він пропонує і нам. Бути світлом для тих, які грішать. І своєї любов’ю оберігати їх від зла. Лише Любов лікує.
Прочитано 11003 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Настоящее Христианство - Елисей Пронин Размещаю еще один конспект проповеди.
Если нужны уточнения, или объяснения, - я к Вашим услугам.
Благословений в деле служения
Публицистика : Два пути познания: научный и духовный - Николай Погребняк Цель автора статьи: убедить читателей, что не нужно отвергать ни научных методов познания, ни духовных, принимаемых верой, то есть, полностью доверяя слову Господа Бога. Только так мы сможем познавать истину во всей её полноте.
