Как мне помочь вам, мои братья?
Возможно - ль сделать больше, чем Христос?!!!
Опомнитесь, прошу вас, ведь мы братья,
У нас единый Бог-Иисус Христос!!!
На Пасху звоном колокольным
Переполняется земля!
Но, что это-игра иль вера?!
Задумайтесь, я вас прошу, друзья!
Кто друг, кто враг нам различит уж сложно-
Златые маски на лице....
Свечу, ты зажигаешь,- и рука не дрогнет?!
Один отдал приказ, другой сжал палец на курке.
Есть Библия и в ней одно лишь слово-
ЛЮБОВЬ. Да! Бог- ЛЮБОВЬ! Но кто - же ты?!
Быть может, хватит литься крови?!!!
Верю! Спасти своих детей сумеем мы!!!
Тамара Белевцова,
Харьков, Украина
Живу и работаю в г.Харьков,Украина.
Господь коснулся меня в 1989г. и вся жизнь моя изменилась.
Говорят,когда Господь касается человека, человек "рождается заново". Сейчас я понимаю, то это, действительно, так.
С 2000г. стала слышать стихи. Не сочинять, а слышать.
Через Дух Святой, Бог учил меня молитве.Я не знала Библии и потом долго искала цитаты,которые были в стихах.Эти стихи были нетолько ответом для меня, но и информацией людям.
Когда человека касается Господь,забыть это ощущение невозможно! e-mail автора:9aramat@mail.ru
Прочитано 8239 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
